Фіскальна експансія на центральному рівні загострила проблеми місцевих бюджетів. Стрімко підвищені протягом короткого часу параметри видатків місцевих бюджетів, що встановлюються на центральному рівні, та відсутність адекватних доходів місцевих бюджетів призвели до недофінансування делегованих повноважень та обмеження можливостей місцевих бюджетів фінансувати власні повноваження. У свою чергу, це негативно впливає на якість суспільних послуг, що надаються на місцевому рівні. Проте сьогодні досить важко оцінити глибину названої проблеми, оскільки, хоча це й вимагається законодавством, у країні відсутній регулярний аудит місцевих видатків. З іншого боку, до цього часу не розроблено чіткі стандарти якості послуг, що надаються на місцевому рівні.

Запронований останнім часом Урядом комплекс заходів, спрямований на підвищення самодостатності бюджетів територіальних громад, є кроком в правильному напрямку. Водночас, ці заходи не усувають притаманні бюджетній системі диспропорції, зумовлені надмірним рівнем централізації і відсутністю реальної відповідальності місцевих органів. Ідеться, зокрема, про недостатню економічну та фінансову автономію місцевих органів та їхню залежність від рішень центральної влади, слабку мотивацію до наповнення місцевих бюджетів та ефективного використання отриманих доходів, недосконалу систему розподілу доходних джерел між бюджетами різних рівнів та низьку відповідальність місцевих органів за виконання покладених на них функцій.

Очевидно, що вирішення зазначених проблем можливе лише за умови адміністративно-територіальної реформи, спрямованої на раціоналізацію адміністративно-територіального устрою (зокрема, шляхом укрупнення одиниць місцевого самоврядування – муніципалітетів, які самостійно виконуватимуть базові суспільні функції), в тому числі з міркувань фінансового управління територіями. Це дозволить встановити чіткий розподіл функціональних повноважень між рівнями державної влади, розширити повноваження органів місцевого самоврядування, в тому числі шляхом передачі до їхньої компетенції суттєвої частини делегованих повноважень, обмежити централізоване регулювання видатків місцевих бюджетів і надати місцевим органам реальну фінансову автономію.

Здійснення фіскальної децентралізації без перегляду адміністративних одиниць ще більше ускладнює ситуацію, оскільки веде до збільшення технічного навантаження на місцеві органи влади (планування, отримання і повернення трансферів різних рівнів тощо), що нівелює позитивні сторони реформи.

У цілому ж ключовим напрямком фіскальної децентралізації є побудова такої системи, коли місцеві органи влади реально зацікавлені саме в збільшенні доходної частини місцевих бюджетів через удосконалення в тому числі формули розрахунку міжбюджетних трансфертів. 

Зрозуміло, що нова система місцевих бюджетів об’єктивно вимагає кадрів з високим рівнем фінансової кваліфікації, а тому підвищення якості людських управлінських ресурсів на місцях має стати невід’ємною складовою частиною як адміністративно-територіальної реформи взагалі, так і процесу фіскальної децентралізації зокрема.