Завдання будь-якої держави за умов глобалізації, на нашу думку, принципово не змінюються, але, звичайно, змінюються інструменти їх реалізації. Тому динамічне зростання національної економіки в світлі посилення глобалізаційних процесів та процесів регіональної інтеграції як їхньої невід’ємної складової вимагає від України постійних зусиль, спрямованих на реальне забезпечення:
- макроекономічної стабільності, як передумови економічного зростання, інвестицій, фіскальної стабільності в контексті довгострокових демографічних тенденцій та зростання інтенсивності міжнародних потоків товарів, послуг, капіталу та робочої сили;
- адекватного клімату для підприємництва та інноваційної діяльності, важливим елементом якого є підтримка наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт та розробок. При цьому має також змінюватись сама ідеологія регулювання соціально-економічних процесів в цілому та виробничо-комерційної діяльності зокрема;
- активна участь (завдяки членству в міжнародних та регіональних економічних організаціях) у розробці відповідних економічних правил та норм, враховуючи, що рівень відкритості економіки України постійно зростає. За таких умов Україна об’єктивно зацікавлена в забезпеченні подальшої багатосторонньої лібералізації торгівельно-економічних зв’язків та посиленні міжнародного співробітництва з основними партнерами; 
- ефективна соціальна політика та політика на ринку праці, що гнучко реагує на потреби ринку, підтримуючи тим самим високі темпи економічного зростання та зайнятості тощо;
- підвищення рівня екологічної безпеки шляхом запровадження відповідних технологій виробництва та активна участь у міжнародному співробітництві з питань глобальних кліматичних змін.

Влада має безумовно утримуватись від прийняття рішень, не підкріплених відповідними фінансовими ресурсами (бюджетними можливостями) та відмовлятись від виконання рішень, не підкріплених регулярними бюджетними надходженнями.

Успішність реформ визначається  наступними умовами, а саме:
1). Детально розроблена стратегія (концепція) реформ (тобто чітке визначення пріоритетних напрямків дій, засобів та механізмів досягнення поставлених цілей, адекватна оцінка пов’язаних з реформами фінансових та соціальних витрат). Така стратегія (концепція) має передбачати обмежену кількість пріоритетів реформування, їх логічний взаємозв’язок, часові рамки дій та відповідні ресурси. 
2). Чітка тактика реформування. Зрозуміло, що помилки та половинчатість здійснення тих чи інших дій можуть серйозно скомпрометувати ідею реформи та ідеальну стратегію її реалізації. Водночас, успішність реформи вимагає послідовності та спадковості реформаторських зусиль та дій.
3). Вміння швидко та адекватно реагувати на непередбачені зміни внутрішнього та зовнішнього середовища з тим, щоб забезпечити неперервність та послідовність трансформаційного процесу.
4). Сприятливе середовище для реформування. Зовнішнє середовище – зовнішні фінансові ресурси, досвід та середовище. Внутрішнє середовище – реформаторські сили, ресурси та національний політичний консенсус щодо необхідності та основних напрямків перетворень.

Успішна реалізація модернізаційного проекту вимагає чіткого розподілу сфер економічної відповідальності між державою та бізнесом. Відсутність такого розподілу веде до неефективності економічної політики, «захопленню» держави бізнесом (state capture) та корупції. У суто функціональному плані мова йде про три сфери відповідальності, а саме:
- по-перше, сфера виняткової відповідальності держави. До цієї сфери відноситься створення відповідного макроекономічного та регуляторного середовища, захист конкуренції та протидія неконкурентній поведінці тощо. У цій сфері приватний бізнес має дотримуватись відповідних законів та будувати свою виробничо-комерційну політику, керуючись переважно ринковими сигналами;
- по-друге, сфера виняткової відповідальності приватного бізнесу. До цієї сфери відноситься виробничо-комерційна діяльність компаній та економічна відповідальність за результати такої діяльності. Тут держава може надавати певну допомогу окремих галузям та сферам. Але основною формою стосунків має бути сприяння бізнесу у різних формах (шляхом, наприклад, політичної підтримки національних виробників за кордоном, надання економічної та політичної інформації з широкого кола питань, сприяння зовнішній торгівлі тощо);
- по-третє, сфера спільної відповідальності держави та бізнесу. До цієї сфери відноситься розвиток освіти, науки та інфраструктури. Адже розвиток саме цих секторів безпосередньо визначається інвестиціями держави та бізнесу. Саме тут держава та бізнес можуть найбільшою мірою доповнити свої зусилля, отримуючи суттєвий синергетичний ефект.