1.    Внутрішня слабкість України: безпека за залишковим принципом

Слабкість, неефективність, а подекуди і справжня руйнація державних інститутів є основним фактором, що зумовлює вразливість України перед зовнішніми загрозами безпеки. Внутрішня нестабільність робить Україну вразливою на міжнародній арені, шкодить її національній безпеці.

Україна ризикує опинитись осторонь від магістральних процесів врегулювання питань міжнародної безпеки. Вже нині очевидно, що багатополярний світ не нестиме в собі фундаментальних викликів Україні лише у випадку, якщо за «ширмою» багатополярності не сформується світ, складений з жорстких регіональних однополярностей, коли країна-полюс у межах своїх зон впливу здійснюватиме жорсткіший контроль над усіма аспектами політико-економічних процесів, аніж це було характерно для попередньої «однополярної» моделі.

Після російсько-грузинської війни в серпні 2008 р., українсько-російського газового конфлікту в грудні 2008 - січні 2009 рр. загрози територіальній цілісності та державному суверенітету України набули цілком практичного виміру. .

Держава опустилася на нижній щабель потреб – виживання та забезпечення базового рівня безпеки. Ця тенденція поглиблюватиметься доти, поки Україна не подолає внутрішню слабкість і не стане активним учасником процесу розробки і втілення нових міжнародних безпекових стратегій, а також ефективно діючої системи колективної системи безпеки.

2.    Новий контекст глобальної безпеки й виклики для України

Система міжнародних відносин кардинально змінюється внаслідок а) зростання важливості нових центрів сили, зниження глобальної ролі Північно-Атлантичного регіону на користь Тихоокеанського; б) значне загострення глобальних проблем людства (клімат, продовольство, епідемії, забруднення навколишнього середовища, боротьба за ресурси тощо); в) зростання потенціалу конфліктності у світі (накопичення озброєнь і невирішеність вузлових цивілізаційних протиріч).

Протягом останнього року провідним чинником змін стратегічної ситуації у світі стала глобальна фінансово-економічна криза. Її наслідком буде суттєва перебудова світової фінансової системи й економіки загалом, що, у свою чергу, спричинить трансформацію політичної системи.

«Косовський прецедент» та фактична анексія Росією частини грузинських територій підірвали міжнародний порядок, що склався на момент завершення холодної війни й існував до недавнього часу. 

Гельсинський Заключний акт 1975 року передбачав принципи непорушності кордонів, міжнародного співробітництва і верховенства прав людини над суверенітетом держав. Договори про ліквідацію ракет середньої і малої дальності 1987 року і про обмеження звичайних збройних сил в Європі (ДЗЗСЄ) 1990 року встановлювали основні правила гри в сфері безпеки. Нині правова база європейської безпеки зазнає руйнування. Мораторій на виконання ДЗЗСЄ, проголошений Кремлем наприкінці 2007 року, означав остаточне руйнування і тих норм, що регулювали суто військові питання. А визнання Росією самопроголошених держав на території Грузії остаточно закріпило руйнацію наявного міжнародного порядку.

«Перезавантаження» американсько-російських відносин – це не відступ США з Європи, а спроба закріпити досягнення НАТО у Європі в умовах перенесення світової уваги на проблеми Великого Близького Сходу і взагалі Азії.

Зростаюча умовність міжнародного права містить у собі небезпеку девальвації системи міжнародних гарантій територіальної цілісності й недоторканності кордонів.  Сьогодні основні потенційні загрози Україні на міжнародній арені пов’язані зі спробами економічного, політичного, культурного й інформаційного тиску та боротьбою за енергоресурси.

Україна входить в період різкого послаблення де-факто міжнародно-правових гарантій національній безпеці. Невизначеність України загрожує як мінімум геополітичною маргіналізацією країни, а як максимум – повною втратою суб’єктності і перетворенням в “розмінну монету” у відносинах між світовими центрами сили та регіональними лідерами.

3.    Актуалізація регіональних викликів для України

На сьогодні можуть бути виокремленні наступні основні регіональні зовнішні виклики національній безпеці України:
•    Економічна, інформаційна, культурна й військова експансія Росії, що створюють конфронтаційне тло двосторонніх відносин.
•    Збереження (а можливо і поглиблення) енергетичної й ресурсної стратегічної залежності від РФ.
•    Геополітична маргіналізація України як “буферної зони” між ОДКБ та НАТО, між ЄС та ЄврАзЕС.
•    Перехід в активну фазу “заморожених конфліктів” на пострадянському просторі, в тому числі і створення таких конфліктів на території України.

Заморожені конфлікти

Визнання з боку Росії державної незалежності Абхазії та Південної Осетії позначили новітній тренд до поновлення заблокованих раніше етнічних та міждержавних регіональних конфліктів, що виникли внаслідок завершення “холодної війни”.

Регіональна дестабілізація внаслідок потенційної реактивації т.зв. “заморожених” конфліктів прямо позначиться на суспільно-політичній ситуації, економічному стані, національній безпеці України. Існує небезпека провокування створення ще однієї «гарячої точки» в Криму, де, шляхом створення зони «контрольованої нестабільності» Москва прагне забезпечити вирішальний вплив на перебіг подій на півострові і отримати потужний важіль впливу на політику Києва.

Проблеми інформаційної безпеки України

По-перше, в Україні неправильно визначені ціннісні орієнтири інформаційної політики (контроль над «рубильником» замість професійної і послідовної трансляції позиції, яка відображає національні інтереси країни).

По-друге, очевидна розпорошеність функцій установ, які відповідають за окремі аспекти інформаційної політики (Національна рада України з питань ТБ і радіомовлення відповідає за ліцензійну і програмну політики, Держкомзв’язку – за функціонування технічних засобів передачі інформації, СБУ – за безпеку інформаційних потоків). 

По-третє, державна програма запровадження цифрового мовлення не визначає ані шляхів та технічних параметрів розбудови цифрового мовлення, ані джерел інвестицій.

Буферизація України

Попри задекларовані на Бухарестському саміті в квітні 2008 р. прагнення НАТО в перспективі надати Україні (разом з Грузією) повноправне членство в Північноатлантичному Альянсі така перспектива для нашої країни є невизначеною. Значним ризиком тут є також постійний ризик ревізії даного курсу з боку самої України.

У процесі глобальної боротьби за енергоресурси Україна потрапляє й вимушено перебуває у фокусі загострених розбіжностей геополітичних конкурентів. Російські та Євросоюзівські проекти обхідних газогонів та нафтогонів  у перспективі здатні знецінити транзитний потенціал України. Якщо зазначений виклик не підштовхне Україну до істотного переосмислення ролі енергоефективності, зниження енергозатратності економіки, проблема дефіциту енергоресурсів буде загострюватися.

У сфері високих технологій Україна все більше витісняється з конкурентного поля. Головним чином, внаслідок недооцінки державою наукового сектору, невирішених проблем з інтелектуальною власністю, мізерним фінансуванням фундаментальних досліджень.

4.    Оновлена парадигма національної безпеки

Динамічні геополітичні зміни, які відбуваються навколо України, визначили її зовнішньополітичний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, що є найбільш надійною основою регіональної системи безпеки. Але реалізація Україною курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію пов’язана з ризиками, для усунення яких необхідний ряд рішучих кроків української влади.

Потрібно створити умови для швидкої локалізації будь-якого гіпотетичного внутрішнього вибуху агресії, до якого здатні підключитися зовнішні сили. Жорстко протидіяти участі іноземних громадян в організації вуличних акцій, насамперед, у проблемних регіонах. Перекрити канали зарубіжного фінансування екстремістської, сепаратистської діяльності та парамілітарних організацій. У рамках протидії терористичним загрозам є актуальним здійснення кроків на попередження. З оперативної точки зору – не допускати незаконного завезення зброї, проводити спільні операції з перевірки цілих регіонів по вилученню незаконної зброї.

Необхідно продовжувати інформаційну кампанію щодо безпекових пріоритетів, змінивши методи від традиційної пропаганди радянського типу до сучасної комунікаційної стратегії із широким використанням мережі Інтернет та інших інтерактивних засобів комунікації.

Застосовувати новітні комунікаційні технології, залучати незалежних фахівців як з України, так і з-за кордону роз’яснення української політики, формування позитивного іміджу держави, спрямовану як на населення України, так і на Росію, інші країни СНД і Європи. Для цього має бути суттєво збільшено обсяг коштів, що виділяється державою на інформаційно-іміджеві цілі. Ці кошти мають розподілятися на прозорих тендерних засадах.

Розробити і реалізувати цілеспрямовану державну програму щодо російськомовних громадян України, яка передбачала б проведення російськомовної проукраїнської інформаційної підтримки у Криму, на Півдні і Сході України російськомовних ЗМІ, орієнтованих на Україну та її європейську ідентичність.

Попри загальне загострення конфліктності в міжнародній політиці та у регіональній, зокрема, Україні не варто відкидати інструментів політики стримування, формування неворожого оточення. Але варто визнати їхню недостатність і допоміжний характер.

Отже, ані членство України в ООН, ОБСЄ, Раді Європи, ані партнерські відносини з НАТО і ЄС, ані періодичні «медові місяці» у відносинах з Росією не створюють надійних механізмів захисту національної безпеки. Гарантії, отримані Україною у зв’язку з відмовою від ядерної зброї у 1994 році, інституційно не оформлені і довели свою неефективність.

У таких умовах бажаним сценарієм стає ініціювання пакету оновлених міжнародних гарантій суверенітету та територіальної цілісності України, їх юридична фіксація та забезпечення дотримання. Підготовка такого пакету можлива з ініціативи самої України й через створення постійного механізму консультацій між Україною та державами -гарантами її безпеки: США, РФ, Великобританією, КНР і Францією на основі можливостей, що передбачені у Будапештському меморандумі 1994 року.

5. Глобальні й місцеві екологічні проблеми та шляхи їх вирішення

Екологічні загрози для України включають в себе зміну клімату, ввезення та розповсюдження генетично модифікованих організмів (ГМО), розповсюдження стійких органічних забруднювачів (хімічна безпека), а також ввезення застарілих технологій, які заборонені для використання в західних країнах з більш суворими екологічними стандартами.

Впровадження в Україні Конвенції ЄЕК ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуської конвенції) залишається незадовільним, що значною мірою сприяє зростанню суспільної напруги і виникненню конфліктних ситуацій

Чорнобиль. На території України радіоактивними опадами забруднено близько 6,7 млн. га землі. Великим та постійним джерелом надходження радіонуклідів у суміжні території є зона відчуження, з якої в 1986 році проведено евакуацію 350 тисяч жителів. Територія цієї зони становить нині 2598 кв. км. 

Небезпечні підприємства та об’єкти. Наприкінці радянського періоду Україна забезпечувала більше чверті промислового виробництва СРСР. Незалежній Україні у спадок залишилися деякі найбільш екологічно небезпечні виробництва, насамперед, хімічні, металургійні та гірничо-видобувні, що здебільшого розташовані в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях. Щільність викидів в цьому регіоні перевищує середні показники по країні від 2,5 до 8,5 разів.

Об’єктами підвищеної небезпеки полишаються непридатні пестициди, що розпорошені по всіх областях України, і за різними оцінками налічують загалом до 40 тисяч тон, а також військові об’єкти, зокрема місця зберігання окислювача ракетного палива «меланж» (16 764 т), де постійно спостерігаються витоки.

Охорона та використання водних ресурсів. Управління водними ресурсами становить значну проблему, враховуючи малозабезпеченість водними ресурсами південних та східних областей України та Криму.

Зміна клімату, енергетична та ядерна безпека Україна дуже повільно усвідомлює важливість проблематики змін клімату для майбутнього розвитку, з одного боку, і неґрунтовно ставиться до вироблення власного сценарію зниження викидів парникових газів (ПГ). У зв’язку зі зміною клімату, міжнародний тиск на карбономісткі економіки (до яких відноситься й економіка України) буде зростати.

Затверджена урядом в 2006 році Енергетична стратегія України до 2030 року не враховує інноваційний потенціал економіки щодо зниження енергоспоживання та підвищення енергоефективності, практично не враховує потенціал щодо розвитку відновлюваних та альтернативних джерел енергії, робить ставку на атомну енергетику і будівництво нових блоків.

Шляхи вирішення проблем:
•    Доопрацювати і прийняти закон про екологічне страхування.
•    Включити оцінку ризиків від негативних факторів навколишнього середовища до циклу планування політик, планів і програм як елементу територіального самоуправління.
•    Зміцнити науково-технічний та кадровий потенціал для розробки і широкого впровадження методів оцінки, аналізу і попередження гострих ризиків від факторів навколишнього середовища.
•    Підготувати, прийняти та впровадити Державну програму про встановлення рівнів прийнятного ризику щодо хімічних та біологічних впливів.
•    Підготувати та прийняти Загальнодержавну програму з адаптації до змін клімату.
•    Підготувати сценарії розвитку Енергетичного сектору щодо ризиків для довкілля і людини з урахуванням потенціалу енергоефективності, розвитку когенераційних технологій, відновлюваних та альтернативних джерел енергії.
•    Надати державну підтримку роботі басейнових рад щодо цільового планування та планомірного оновлення та будівництва очисних споруд.
•    Провести повну інвентаризацію непридатних пестицидів в Україні відповідно до міжнародних стандартів, забезпечити перезатарювання та безпечне знищення, а також роботи з очищення земель від залишкового забруднення.
•    Активізувати міжнародну співпрацю за регіональними та глобальними екологічними конвенціями, ініціативою ENVSEC та НАТО з метою максимально використати можливості для вирішення найбільш гострих проблем безпеки в країні.
•    Забезпечити спеціальний державний контроль за впровадженням Оргуської конвенції в Україні.
•    Включити Міністра ОНПС до складу РНБОУ (за посадою).