Громадянське суспільство – це сфера самоврядування громадян, що утворюється незалежно від державних інституцій внаслідок повсякденних відносин людей. В його основі лежать різноманітні вільно утворені, незалежні від владних органів асоціації, у які тимчасово або на довший час об’єднуються громадяни. Вони складають більш чи менш розвинуту структуру громадянського суспільства.

Метою організацій громадянського суспільства є спільні дії, спрямовані на просування або захист власного приватного, й разом з тим колективного, суспільного, інтересу у законослухняний та підзвітний суспільству спосіб.

У найширшому розумінні громадянське суспільство – це структурований повсякденний громадський самоактивізм. До нього відносяться як зареєстровані в органах юстиції неурядові організації, так і різноманітні незареєстровані тимчасові колективні ініціативи, в які об’єднуються громадяни для вирішення життєво важливих питань, але лише до того моменту, з якого вони отримують статус політичної партії.

До 1987-89 років на території Україні громадянське суспільство існувало у спотвореній формі підзвітних державі об’єднань громадян, чия самоорганізація максимально контролювалася владою. Паростки громадського життя, історично набуті у ті часи, коли українцям вдавалося самоорганізуватися задля просування чи захисту незалежного колективного інтересу, не закріпилися у стійку традицію громадянського активізму.

В усіх сучасних розвинутих демократичних країнах громадянське суспільство існує як розвинута культурна традиція – вкорінений спосіб повсякденної самоорганізації громадського життя.

Громадянське суспільство є структурованою основою демократичного суспільства. Не може бути демократичного устрою без вільної і відкритої самоорганізації життя людей – без громадянського суспільства. Демократичне суспільство – це насамперед розвинуте громадянське суспільство. Й навпаки: громадянське суспільство існує, розвивається та занепадає разом з розвитком чи занепадом демократії.

Європейські розвинуті громадянські суспільства спираються, перш за все, на міцний фундамент  права. Захист фундаментальних прав людини є основою верховенства права. Проникнення принципу верховенства права у відносини громадян з владою та між собою на всіх рівнях суспільного життя – є запорукою розвитку відкритого, демократичного суспільства. Основою гідного громадянина та існування й розвитку громадянського суспільства є всебічне визнання та державний захист невід’ємних прав людини відповідно до міжнародних документів, визнаних Укранською державою: Міжнародного білля про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини (1948 p.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1976 p.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1976 p.), а також Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Що відстоюють та проти чого виступають громадські організації України?

Спираючись на принцип верховенства права, громадянське суспільство вимагає відкритості обраної влади на всіх шаблях та рівнях формування й прийняття останньою державних рішень. Громадяни мають невід’ємне право доступу до всього масиву суспільно значущої інформації, яка відноситься до їх приватно-публічних інтересів. Відкритість та прозорість дій влади є інструментом виміру підзвітності й відповідальності політиків та представників публічних адміністрації, недоліки якої мусять мати чіткі правові наслідки. Природне право свободи слова та сумління втілюється в суспільному інституті незалежних засобів масової інформації, за допомогою яких вільне слово стає матеріалізованою силою впливу громади на владу.

Відстоювання прав людини допомагає громадянському суспільству ефективно відстоювати соціально-економічні права громадян. Соціальна справедливість, прийнятна для суспільства, досягається лише шляхом безпосередньої масової участі членів неурядових організацій та асоціацій у громадському контролі за розподілом та використанням публічною владою суспільного багатства.

Сукупність фундаментальних прав людини разом з їх соцально-економічними правами є міцною правовою основою суспільної моралі. Відкритість, прозорість, підзвітність, відповідальність представників всіх гілок влади залишають мало простору для нечесності, несправедливості та корупції як для них самих, так й для громадян. Натомість, ці невід’ємні права та цінності громадянського суспільства є кінцевими засадами гідності громадянина та гідної країни.

Жодна провідна політична сила в історії незалежної України досі не запропонувала послідовної стратегії розвитку громадянського суспільства як фундамента побудови демократії. Жодна з політичних партій, які приймали участь в управлінні, не виявили програмної зацікавленості у створенні умов розвитку громадянського суспільства. До сьогодні жодний орган управління, за невеличким виключенням кількох місцевих органів влади, не був здатний налагодити реальний системний діалог з громадянським суспільством.

Поняття «громадянське суспільство» увійшло у вжиток післямайданних керівників держави лише на короткий час. Загальний переляк всіх гілок влади від стояння народного Майдану за чесність та справедливість державної влади зник за один-два роки. Дві спонтанні спроби – Президента та Прем’єр-Міністра України – провести громадські слухання з питань демократичного управління, залучивши до діалогу дієві неурядові організації, завершилися нічим. Захищаючи свої закриті корпоративні інтереси, владна політична еліта не була готова й не здатна до чесного діалогу з громадянами. Поняття громадянського суспільства та його розбудови, без яких абсолютно неможливий успіх демократичних реформ, відсутнє у головах та спрощеному словнику всіх без виключеннях провідників влади та опозиції.

Це – діагноз авторитарної хвороби остраху демократії. Це – публічний критерій для виміру рівня чесності демократичних устремлінь тієї чи іншої політичної сили.

Основні політичні клани та їх керівництво винайшли соціальну замісну терапію для придушення хвороби остраху справжньої демократії. Діалог з громадянським суспільством, активними громадськими організаціями України, яких налічується кілька тисяч, заміщений роздуванням надмірного політичного популізму.

Суть і небезпека популізму полягає в тому, що він свідомо оминає складну реальність інтересів різноманітних асоціацій громадян. Популісти апелюють до кожного з нас поодинці. Вони розділяють громадян на соціальні атоми й залишають їх на самоті, аби пообіцяти задовольнити кожного окремо й водночас усіх разом. Вони обіцяють покращити персональні умови життя кожного, задовольнити перші життєві потреби кожного, скажімо – підвищити заробітну платню, пенсію, знизити тарифи тощо, подарувати за безцінь квартири, не вимагаючи від нас самих нічого, крім одного – делегування такому політикові своєї частки влади. Вони усе готові зробити за нас та без нашої участі. Популіст зустрічається не з дієвими асоціаціями чи об’єднаннями громадян, їх мережами, аби з’ясувати кардинальні суспільні інтереси. Увага до останніх небезпечна для такого політика ускладненням простої картини світу, яку він малює для натовпу.

Розповсюдження політичного популізму – найстрашніша хвороба пострадянського суспільства, яка руйнує громадянське суспільство. Політика популізму – неминучий прообраз державного керівництва, що його наполегливо вбивають у голови громадянам післямайданні політики. Атомізованому, розділеному популістичними обіцянками індивідуальних благ населенню важко об’єднуватися у громадські організації та рухи, які би спільно обстоювали громадські права та цінності. Участь громадян у прийнятті державних рішень заміщується пустопорожніми, без всяких практичних або правових наслідків взаємних звинувачень у корупції на численних телевізійних ток-шоу. Обіцянки постмайданного керівництва країни створити дійсно незалежне суспільне мовлення також залишились пустопорожнім популізмом.

Натомість, представники влади всіх рівней, які контролюють публічні фінанси, за невеличкими винятками, мало зацікавлені у стратегічній підтримці громадського сектору, особливо, коли йдеться про можливості прозорого та підзвітного розподілу державних коштів для суспільно значущої дільності неурядових організацій – надання ними соціальних послуг.

В умовах перехідної економіки, складності якої підсилені фінансово-економічною кризою, громадянам важко знаходити вільний час для громадської діяльності. Неурядовий сектор, як ніколи, потребує також особливої підтримки під час фінансово-економічної кризи. Сучасна українська держава, фактично, відсторонилася від сприяння громадянському суспільству та його розвитку. Навіть, коли державні інституції, міністерства та відомства, парламентські комітети, місцева влада охоче використовують незалежний експертний аналіз та замовляють такий, вони не пропонують жодної компенсації за наробки неурядових аналітичних центрів.

За великим рахунком, весь активний громадський сектор – неурядові організації, які повсюдно захищають, лобіюють та відстоюють демократичні права та життєво важливі інтереси людей – був створений та розвинутий за кошти іноземних державних та приватних донорів, програм розвитку міжнародної допомоги. Місцеві благодійні фундації, як правило, відсторонюються від безпосередньої допомоги демократичним активістам. Їх легко зрозуміти: за умови підтримки подібних дій українським бізнесом, такі бізнесові структури або підпадуть під вогонь особливої уваги урядовців, або будуть суперечити інтересам власного фінансово-політичного клану. Тому більшість національних благодійників підтримує важливі, утім політично безпечні, громадські потреби у сферах охорони здоров’я, культури, освіти.

Українська держава та її ситуативна еліта до сьогодні не спромоглися зрозуміти фундаментальне значення громадянського суспільства. Ми пропонуємо наступні політико-правові кроки, які мають бути зроблені для створення умов його розвитку та без яких неможлива національна демократія.

Що треба робити: правове визнання та захист організацій громадянського суспільства

Чинний закон «Про об’єднання громадян», визнаний Європейським судом з прав людини таким, що порушує Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема свободу об’єднань, має бути зміненим. Має бути принята нова редакція закону «Про громадські організації», яка відповідатиме Конвенції та Рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи про правовий статус неурядових організацій в Європі щодо умов легалізації, видів діяльності і санкцій стосовно таких організацій.

Утворення і діяльність благодійних організацій в Україні залишається найбільш ускладненою серед інститутів громадянського суспільства; не врегульовано правовий статус фондів / установ, а також особливості певних видів благодійної діяльності (волонтерської діяльності, меценатства, публічного збору пожертв, благодійних лотерей тощо). Має бути прийнята нова редакція закону «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

Доступ представників громадянського суспільства до публічної інформації обмежується без достатніх правових підстав, що у більшості випадків не дозволяє їм своєчасно і компетентно взаємодіяти з державою та засобами масової інформації. Має бути прийнятий закон «Про доступ до публічної інформації», який регулює процедури активного і пасивного доступу осіб до публічної інформації та зняття обмежень доступу після чітко визначеного періоду. У розділі про права людини йдеться про цей закон і нову редакцію закону про інформацію. Вони можуть бути тільки разом, один без одного не може існувати.

Попри конституційну норму про врегулювання права на свободу мирних зібрань спеціальним законом, відповідний закон досі не прийнято, і конституційні свободи часто обмежуються рішеннями органів місцевого самоврядування. Має бути прийнятий закон «Про порядок організації і проведення мирних заходів».

Відсутнє системне регулювання та підтримка волонтерської діяльності в Україні, особливо у контексті підготовки до Євро-2012 та необхідності реформ у сфері соціальних послуг. Має бути запроваджена державна цільова програма підтримки розвитку волонтерської діяльності в Україні, яка відповідатиме законодавству Європейського Союзу в цій сфері.

Інститути громадянського суспільства не мають права оскарження нормативних актів від власного імені; не врегульовано інститут колективних позовів до державних органів. Мають бути внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства, що дозволяють оскарження актів державних органів не тільки особами, на яких вони безпосередньо впливають, а й об’єднаннями таких осіб.

Прийняття і виконання судових рішень у справах за участю представників громадянського суспільства є надто тривалим і неефективним. Має бути відновлена компетенція третейських судів та дозвіл виконання їх рішень ліцензованими приватними виконавчими службами (з урахуванням досвіду посткомуністичних країн, як-от Болгарії).

Що має бути зроблено: ефективний діалог громадянського суспільства та влади

Активність громадянського суспільства блокується органами місцевого самоврядування не лише завдяки відсутності політичної волі та інтересу до закритості. Відсутні механізми участі громадських асоціацій в формуванні і діяльності цих органів влади. Має бути поновлена дія норм законодавства, які дозволяли громадським організаціям брати участь у висуванні кандидатів на посади депутатів місцевих рад і призначати спостерігачів на виборах до місцевих рад.

Взаємодія громадянського суспільства та органів виконавчої влади має, як правило, вузько відомчий характер, що перешкоджає формуванню і реалізації узгодженої державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства. Рекомендація: створити цільовий державний фонд сприяння розвитку громадянського суспільства з незалежною формою урядування (громадським правлінням), що дозволить на конкурсних засадах та за участю і моніторингу представників різних ОГС здійснювати підтримку ініціатив, що спрямовані на розвиток громадянського суспільства.

Кабінет Міністрів України не узагальнює систематично інформацію про розвиток громадянського суспільства і не бере участі в її оцінці. Рекомендація: запровадити практику щорічних урядових слухань з питань розвитку громадянського суспільства та розгляду Національної доповіді про розвиток громадянського суспільства в Україні, до підготовки якої залучити звіти центральних і місцевих органів виконавчої влади про стан розвитку громадянського суспільства у відповідній сфері або території; передбачити розгляд альтернативних звітів представників громадянського суспільства.

Що має бути зроблено: ефективна співпраця громадянського суспільства та держави

Законодавство про соціальні послуги істотно обмежує можливості інститутів громадянського суспільства щодо надання таких послуг (відсутність державних стандартів, умови ліцензування) та їх фінансування на підставі контрактів на закупівлі таких послуг коштом державного та місцевих бюджетів. Необхідно прийняти нову редакцію закону «Про соціальні послуги».

Державне фінансування інститутів громадянського суспільства в Україні залишається непрозорим і неконкурентним; не врегульовано процедури надання державних грантів та особливості державних закупівель послуг інститутів громадянського суспільства. Рекомендація: новий КМУ має прийняти постанови «Про затвердження методики проведення конкурсів соціальних проектів і програм, моніторингу та оцінки їх результатів» і «Про державне замовлення експертних та консультаційних послуг».

Відсутнє довгострокове бюджетне фінансування програм і проектів інститутів громадянського суспільства, в тому числі таких, що мають пріоритетне значення для державної політики в цілому. Рекомендація: створити державний фонд розвитку громадянського суспільства, що на конкурсних засадах має здійснювати державну підтримку довгострокових програм і проектів інститутів громадянського суспільства. Забезпечити участь представників громадянського суспільства в управлінні фондом та моніторингу його діяльності.

Що необхідно зробити: присутність громадянського суспільства у суспільній свідомості та ЗМІ

Виховання громадянської етики та базова освіта щодо взаємодії громадянського суспільства і держави не належить до обов’язкових навчальних дисциплін. Необхідно запровадити в середніх та вищих школах освітній курс «Основи громадянського суспільства», в рамках якого учні та студенти зможуть отримати і теоретичні, і практичні навички участі в вирішенні актуальних питань територіальної громади або майбутньої професії.

Фактично відсутнє правове регулювання соціальної реклами, що інформує про взаємодію громадянського суспільства, держави та приватних осіб негативно впливає на редакційну політику засобів масової інформації, яка ототожнює цю інформацію зі звичайною рекламою. Рекомендація: внести зміни до законів «Про рекламу» та «Про оподаткування прибутку підприємств».

Надзвичайно низький рівень знань та навичок державних службовців у сфері взаємодії з громадянським суспільством. До програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців має бути включений у якості одного з базових спеціальний курс з питань взаємодії / комунікацій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організаціями громадянського суспільства та ЗМІ.