Існуючі системи виборів народних депутатів України, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів на сьогоднішній день не відповідають європейській практиці. Зокрема, пропорційні системи з голосуванням за закриті партійні списки на загальнонаціональному рівні практикуються лише в декількох країнах (Австрія, Іспанія, Італія, Португалія), на місцевому рівні кількість таких країн є ще меншою. В переважній більшості країн Європи на законодавчому рівні закріплено різноманітні механізми персоніфікації виборчих систем : 1) застосування мажоритарної виборчої системи (Франція, Великобританія); 2) застосування т.зв. „системи єдиного голосу, що не передається” (проміжний варіант між мажоритарною та пропорційною виборчою системою з голосуванням за відкриті списки) – Ірландія, Мальта; 3) застосування пропорційної виборчої системи з преференційним голосуванням (пропорційна виборча система з голосуванням за відкриті списки кандидатів, за якої виборець голосує не за список в цілому, а за певного кандидата у списку, черговість проходження кандидатів до складу представницького органу визначається кількістю голосів, поданих за відповідних кандидатів від партії) – Бельгія, Греція, Естонія, Латвія, Люксембург, Кіпр, Нідерланди, Польща, Словенія, Фінляндія, Швеція; 4) застосування пропорційної виборчої системи з голосуванням за напіввідкриті списки (виборець голосує не за список, а за окремого кандидата; такий кандидат вважається обраним лише за умови, якщо на його підтримку подано певну кількість голосів; кандидати, які не отримали на свою підтримку необхідної для обрання кількості голосів, проходять до представницького органу в порядку черговості, визначеної партійним списком) – Данія, Словаччина, Чехія. У цьому контексті досить цікавим є той факт, що в країнах, які практикують пропорційні системи з голосуванням за закриті списки (Австрія, Іспанія, Італія, Португалія), голосування не проводиться в одному окрузі (як це має місце в Україні): в Австрії депутати обираються у 43 багатомандатних округах, в Іспанії – у 50 округах, в Італії – у 26 територіальних округах та 4 закордонних округах, у Португалії – у 22 територіальних виборчих округах. Такий підхід також можна вважати механізмом персоніфікації виборчої системи – адже збільшення кількості округів веде до зменшення кількості депутатів, які в них обираються. Таким чином, національні системи формування складу місцевих рад та парламенту можна вважати чи не найбільш заритими в Європі. Це, у свою чергу породжує низку негативних наслідків: 1) поширення авторитарного стилю керівництва партіями (адже саме позиції керівництва партій, а не ступінь підтримки виборців, визначають можливість обрання того чи іншого кандидата до складу представницького органу); 2) зниження якісного складу представницьких органів; 3) уповільнення або згортання партійного будівництва на місцях; 4) зрощення бізнесу і влади, поширення політичної корупції тощо. Відповідно, актуальною є потреба у персоніфікації виборчих систем, що застосовуються на парламентських виборах та виборах депутатів місцевих рад.